23 июня 2018 ночью во Львове группа молодых людей напала и разгромила лагерь цыган. Одного мужчину убили, четырех травмировали. Полиция задержала всех нападавших. Они оказались несовершеннолетними и членами неизвестной до тех пор группировки «Трезвая молодежь».
Сейчас все они находятся под стражей в СИЗО. И их обвиняют в убийстве из хулиганских побуждений. Зато адвокат потерпевших Дмитрий Швец утверждает, что мотивы у нападающих были иные — национальная нетерпимость. Если суд прислушается к его аргументам, то это станет первым в Украине обвинением именно на почве нетерпимости.
(по просьбе интервьюера интервью публикуется на языке оригинала)
— Чому Ви взялися за цю справу?
— Ми давно займаємося «ромськими» питаннями. У Львівській області вже було кілька резонансних справ щодо порушення прав ромів. Минулого року в Бориславі у магазині вбили людей, то намагалися в цьому звинуватити ромів. Ще раніше їх звинувачували в незаконному утримуванні людей, мало чи не в рабовласництві. Тому для нас це є не новим. Тому громадська організація ромів «Терніпе» звернулася до нас по правову допомогу.
— А самі постраждалі роми до Вас не зверталися?
— Ні. Вони і так всього бояться. Вони навіть у Львові не хочуть бути. Ми привозили їх на слідчі дії, то вони не хотіли їхати. Переживають, бояться за своє життя. Після того нападу вони хотіли тільки поїхати додому, а не з’ясовувати якісь питання чи здійснювати правовий захист. Вони українською мовою не розмовляють, тільки угорською.
— Коли Ви вперше з ними зустрілися?
— Після того нападу ми приїхали до них в лікарню, там познайомилися, підписали угоду про надання правової допомоги і почали співпрацювати.
— Яке у Вас було перше враження від них?
— Перше враження таке: це люди, які нікому нічого поганого не зробили. Ми всі маємо певні застереження до осіб ромської національності з огляду на тих із них, які жебрають та чіпляються до людей в центрі Львова. Але то — невелика група. А ось про цих, постраждалих, до цього моменту суспільство навіть не чуло. Вони живуть собі тихенько, заробляють тим, що допомагають в селах на городах, та збирають металобрухт. Подивіться на того Раджу Попа, який вижив після нападу. Він досить худорлявий хлопець, але долоні у нього здоровенні. Він все життя риє землю долонями в пошуках металу та іншого. Це — трудяги, які зовсім не думають про свої права. Вони себе розцінюють як таких, які нікому не потрібні. Вони бояться поліції, бояться потрапляти комусь на очі. Ми про їхнє існування навіть не знали.
— Що вони Вам казали?
— Під час першої зустрічі просилися додому. Казали: «Ви всі дуже добрі до мене, відпустіть мене додому, я більше нічого поганого не робитиму». Якби не було Миколи Юрченка з ромської громади, то, можливо, вони б і не пішли на контакт.
— Що їх врятувало?
— Добре, що суспільство почало піднімати «ромське» питання. У нас відбувається низка конференцій за участю поліції. І коли стався цей напад, то роми викликали поліцію, яка буквально за 5 хвилин приїхала. Це врятувало, як мінімум, два життя. Адже так виглядає, що ті, хто вбивав, йшли вбивати. Можливо, решта йшли за компанію, не знаючи мотивів. Але так виглядає, що основні фігуранти просто йшли вбивати. Такі висновки можна зробити, судячи із завданих ушкоджень.
— На момент, коли Ви з ними зустрілися, у них були документи?
— У них, переважно, документи є. У деяких — згоріли, у деяких — залишилися вдома, звідкіля вони приїхали. Це ж — громадяни України, у них є документи. У когось є і ІТ-паспорти, а у когось тільки свідоцтво про народження, хоча вони вже давно повнолітні.
— Ці люди до школи ходили?
— Так. Тільки не всі її закінчили. Вони вміють писати і читати, але — угорською.
— Отже, про цих Ваших підопічних, поки не сталася трагедія, ніхто не знав і не чув?
— Я сам живу на цій вулиці, неподалік якої був розташований їхній табір. Але я про це не знав. Ну бачив, що роми там ходять. Але щоби там ще й табір був, не знав.
— Що розказували Ваші підопічні про ту ніч?
— У них була ніч, як ніч. Вони збиралися вечеряти. Вони нічого такого не очікували.
— До них до того ніхто не приходив і не вимагав забратися?
— В Україні час від часу були проблеми, коли палили ромські табори. Але у Львові було якось тихо. І тільки останнім часом раптом всколихнуло. Так, підпалили табір коло Зимної Води, коло Львова. Ми там теж здійснюємо правовий захист. Там мешкали 15 дітей, троє жінок і один чоловік. І там потерпілий мені каже: «Нас побили, документи спалили, дітей розкидали, як м’ячі. А раніше до нас приходила поліція, казала, що у вас є півгодини, аби зібрати речі. Ми збирали речі та йшли. От тоді було добре». Вони звикли і з повагою ставляться, коли їх попереджають і кажуть забиратися.
Забираються без заперечень. І абсолютно не очікують таких нападів.
— З нападниками Ви спілкувалися?
— Поки йдуть слідчі дії, то ми їх не допитуємо. Але так виглядає, що вони йшли цілеспрямовано вбивати. Такі висновки можна зробити з ножових поранень. Вони витягли десятирічного хлопчика, Корчія, з палатки за ногу і били ножем. Пощастило, що ніж потрапив в тазову кістку та сковзнув на зовнішній бік, а не на внутрішній. І два удари ножем в місце, де проходять артерії. Деякі з нападників, прізвищ називати не буду, йшли туди вбивати. Решту мені дуже шкода, бо вони опинилися не в тому місці й не в той час. Дехто повівся на таку правильність, на їхню думку, дехто просто пішов за компанію подивитися.
— Коли розпочнуться судові засідання у цій справі?
— Місяці через два-три. Але важко сказати, як воно проходитиме, скільки триватиме і коли ми отримаємо рішення. Обвинувачених вісім осіб. І неявка одного з адвокатів зриває засідання.
— А Ваші підопічні приїжджатимуть на суд?
— Якщо це буде необхідно. Але я уповноважений представляти їх усіх. Хоча вони дуже перелякані. Минулого разу, коли їх везли на слідчі дії, то жінки дуже плакали в дорозі. Боялися, що на них знову нападуть.
— Як часто в Україні відбуваються такі злочини?
— Якщо переглянути Єдиний реєстр судових рішень, то у нас немає жодного вироку, винесеного на підставі злочину щодо нетерпимості. Будь якої — расової, національної, релігійної, статевої.
— А у Кримінальному кодексі є така стаття?
— Нині нападникам на ромів інкримінують статтю 115, частина друга — вбивство групою осіб. А Кримінальний кодекс передбачає покарання за вбивство, вчинене з мотивів нетерпимості. Це — пункт 14 цієї ж статті. Покарання однакове — до 15 років позбавлення волі. Але досі жодного такого вироку в Україні ще не було.
— Чому?
— Напевно, правоохоронні органи отримали вказівку не застосовувати на практиці цю статтю.
— А в даному випадку, про який ми говоримо, точно був злочин на ґрунті расової чи національної нетерпимості?
— Так. Про це говорять свідки, це не заперечують нападники. Вони ж, до прикладу, не просто там гуляли, побачили, що валяється сміття, почали з’ясовувати, хто насмітив, і аж тоді побачили ромів. Це був цілеспрямований захід. Молоді люди йшли вбивати в ромський табір. І тільки прокуратура цього не бачить. Вона кваліфікує це як звичайний злочин. Я так бачу, що є вказівка про цілковите ігнорування цих злочинів. Аби статистика показувала, що в Україні немає злочинів через расову та національну нетерпимість. Це немудра позиція держави. Так, є рішення Європейського суду з прав людини стосовно Болгарії «Ангело проти Болгарії». Така сама ситуація: нападники в ромському таборі одну особу вбили, іншій завдали тяжких тілесних ушкоджень. Держава зігнорувала складову злочину з національної нетерпимості. І тепер є рішення Європейського суду з прав людини, де зазначено, що держава повинна максимально засуджувати такі злочини та визнавати. Наша держава до такого ще не доросла.
— А кримінальні справи з таким формулюванням відкривають?
— Так, але їх мало. Є сім чи вісім. Можна порахувати ті випадки підпалів ромських таборів, які набули розголосу. Хоча самих підпалів було набагато більше. Але якщо немає потерпілих, то й немає провадження. Поліція не дуже поспішає розслідувати такі злочини. Щоби вони розслідували, треба щоб їх підштовхував адвокат. А щоби працював адвокат від імені ромів, то треба укласти договір. Тоді буде рух. В деяких випадках потерпілі повтікали, тож немає з ким укласти договір.
— А яка Ваша думка щодо того, коли кажуть: хто ці роми, вони не працюють, податків не сплачують, чого їх треба захищати?
— У нас в суспільстві багато хто не сплачує податки. Тому це неправильно. Якщо держава вважає, що хтось не виконує вимог законодавства, тобто не сплачує податків, то хай притягує ту особу до відповідальності. А не відмовляє в захисті, бо вона в чомусь іншому не дотрималася правил. Ми не живемо в первісно-общинному ладі.
— Змоделюємо цю ситуацію інакше. Розгромили не табір ромів, а табір туристів, які зупинилися пожити в парку. Чи був би такий резонанс?
— Є певні маркери, за якими визначають, чи злочин скоєно на ґрунті нетерпимості. Нині правоохоронні органи намагаються показати, що це звичайний злочин, ніби справді побили туристів. Тоді би резонансу не було.
— Чи продовжуватимуться такі злочини в Україні?
— Поки держава не визнає, що такі злочини існують, — так. Держава має зробити крок і сказати: у нас стався такий злочин, ми визнали це, ми засудили цих осіб. І таких злочинів буде менше. Я сподіваюся.
