Главный военный прокурор страны Анатолий Матиос известен всей стране, а раньше граждане даже не знала имен его предшественников. Некоторые считают, что причина популярности Матиоса — война на востоке. Другие утверждают, что вина в том самого Матиоса: его служба работает очень эффективно. Впрочем, в адрес главного военного прокурора раздается немало критики. Автор искал правду непосредственно в стенах ГПУ.
Кабинет Анатолия Матиоса ни чем не отличается от кабинетов других заместителей генпрокурора: типичное довольно просторное помещение с флагом в углу и прекрасным видом из окна. За это нынешние руководители прокуратуры должны быть благорадны прежнему «генеральному» Виктору Пшонке, который за два года вставил в небольшой внутренний дворик генпрокуратуры многоэтажку из стекла и бетона. По этому поводу после революции возбудили уголовное дело, где фигурирует в частности Артем Пшонка, однако до сих пор о результатах расследования ничего не слышно.
Анатолий Васильевич цитирует Григория Сковороду — это прокурорский кумир, его портрет и цитаты висят в рамках на стенах кабинета военного прокурора. С удивлением не нахожу «иконостаса» — непременного коллекции икон в дорогих окладах, которые обычно украшают кабинеты высоких чиновников. У Матиоса единственная икона скрыта за стеклом на полке рядом с книгами. Интересуюсь довольно искусно выполненной акварелью в дорогом багете. Хозяин объясняет: «Родительская хата, сам рисовал». Странные таланты открываются у военного прокурора. Собственно с непрофессионального я и начал интервью.
— У вас музична освіта. Звучить дивно, як для прокурора. Чи здатні нині взяти інструмент в руки?
— В мене декілька музичних спеціальностей. Музичну школу я закінчив по курсу баяну, другий інструмент це духова скрипка — тромбон. Спеціальну музичну освіту в училищі я закінчив за спеціальністю хормейстер. Можу хором керувати у тому числі церковним. Але потім була армія й у подальшому — рішення отримати юридичну освіту, так склалося життя, довго розповідати. Музика для мене — своєрідна віддушина, без неї мені сумно.
Поліфонія музики і життєві перипетії в чомусь схожі. Правда в житті не завжди зберігається загальна гармонія.
— Переходжу до «прокурорських» запитань. Чи вважаєте ви, що в країні розпочалася реальна боротьба з корупцією?
— Дивіться цифри: прокуратура розслідує 8200 справ по корупції, 2690 з них знаходяться у судах. Тільки військова прокуратура з моменту створення розслідувала 700 кримінальних проваджень по хабарництву, по 400 з них вже є вироки.
— Найактуальніше на цей момент: як могло статися, що в Одесі майже відбулося захоплення військової частини без єдиного пострілу з боку караулу, а прикордонника, який стріляв по порушнику в Маріуполі, засудили до 13 років?
— В Одесі караул мав повне право стріляти, навіть без попереджувального пострілу вгору. Проникнення на військовий об’єкт з силовою підтримкою — це було безумовним порушенням — ми оперативно відреагували, були покарані як караульний, який не виконав вимогу статуту, так і керівництво військової частини. Результат не забарився: наступного дня до частини знову прийшли будівельники й щось збиралися робити. Цього разу караул відповідно до Статуту чітко дав зрозуміти: відкриє вогонь. Будівельники негайно вшилися. Це я до чого веду: кожен має чітко виконувати свої обов’зки й дотримуватися закону.
— Але ж із прикордонником Колмагоровим, ситуація протилежна: 13 років за стрілянину по машині, водій якої не виконав наказ зупинитися.
— У цій справі ми чітко встановили перевищення повноважень. Колмогоров стріляв по цивільним людям з 70 метрів в місті, яке знаходиться за 40 км до лінії розмежування й було звільнено чотири місяці тому. То на яких підставах озброєний прикордонник намагався зупинити авто цивільних громадян? Чому відкрив огонь? Як це пояснити дитині, яка втратила мати після цього пострілу? А те, що відбувається у цьому процесі зараз я не можу трактувати інакше, ніж тиск на суд. 200 осіб вриваються до зали суду. Що це, як не тиск на суд?!
— Здається, у вашого керівника, Юрія Луценка, протилежний погляд на цю справу.
— Я, як людина військова, не обговорюю дії свого керівництва.
— Начальник генштабу Муженко нещодавно заявив, що війська були готові до бойових дій в Криму. Можливо, якби ми щонайменше опиралися анексії півострову, не мали б сьогодні ЛНР/ДНР на сході? У вас, як у військового прокурора, немає запитань до тодішніх очільників держави? Чому війська мовчки спостерігали за діями зелених чоловічків в Криму? Чи проводила військова прокуратура перевірку тих подій на предмет дотримання законності?
— Ми нині граємо роль пожежників, які стрімголов мчать за викликом туди, де вже палає. 670 працівників на всю воюючу державу, з яких 147 слідчих. Ми опікуємося контингентом більш ніж в 350 тисяч військових, які нині є в Україні. Зазначу: в прокуратурі загалом працює 15000 працівників. 72% всіх закінчених досудових проваджень прокуратури — справа рук військових прокурорів.
Щодо подій в Криму скажу коротко: у військових були всі наявні підстави виконувати свій військовий обов’язок. По-перше, ніхто не скасовував Статут військової караульної служби, писаний кров’ю. Там чітко вказані всі необхідні дії в разі нападу на військову частину, тощо. Там немає положення про те, що треба було пісні співати й маршувати перед ворогом з прапором, слід було стріляти. Окрім того, існує інструкція Генштабу Міноборони від 2006 року, в якому описані дії військових за наявності непередбачуваних ситуацій і прямого нападу на військові об’єкти. Безумовно, ми ведемо розслідування, це величезний масив інформації: десятки тисяч тих, хто зрадив державу — це робота на роки. Так, на цей момент ми вбачаємо порушення військовими присяги. Але остаточні висновки будуть після закінчення досудового слідства. Але до цього ще дуже далеко.
— Сьогодні бійців добробатів здебільшого згадуємо у контексті кримінальних історій, штурмів судів, тощо. Чи можете оцінити роль добробатівців у перші дні та місяці війни? Чи можете згадати значні військові перемоги, здобуті саме добробатами?
— У добробатів не було великих військових перемог. Життя змусило їх виконувати інші задачі з іншими можливостями з військової точки зору у порівнянні з ЗСУ. Добробати в перші дні та місяці війни зробили надзвичайно важливу справу: вони продемонстрували ворогові, а подекуди й самій українській армії готовність битися за Батьківщину, вони своїм прикладом підтримали бойовий дух армії, яка на той момент була деморалізована, вони об’єднали суспільство навколо головної ідеї: протистояння ворогові, захисту України.
— Але є приклади іншого роду. Візмемо такого комбата як Семен Семенченко-Грішин. Чи реагувала військова прокуратура на беззаперечні докази щодо підробки ним документів, незаконне отримання військового звання, його керівництво блокуванням лінії розмежування, що завдало країні величезних збитків?
— Військова прокуратура відкрила кримінальне провадження й пізніше передала матеріали до цивільної прокуратури, оскільки підробка документів — це їхня підслідність. Щодо блокування — цим має займатись поліція: ми не можемо підміняти усі можливі органи, в кожного своя робота.
— Що робити з судами: в нас колапс судової гілки влади. Чому це сталося й що із тим робити?
— У реформаторському угарі в нас з 8000 суддів залишилось 3000. За таких умов справляти судочинство фізично неможливо! Тому й маємо розслідування, затримання, передачу справ до суду й відсутність вироків. До того ж реформа зруйнувала всю систему стримування й противаг, посилилась недовіра до державних інституцій, суду зокрема. В цьому правовому вакуумі кожен починає діяти на власний розсуд: перевищення влади, самоуправство, які стимулюються відсутністю покарання — стали нормою українських реалій.
— Й що далі? На вашу думку: держава здатна виправити таку небезпечну ситуацію, чи на нас чекає коліївщина й повний безлад у державі, а далі — й розвал самої держави?
— Українське суспільство сприймає державу як щось віддалене, існуюче за межами існування громадянина, яка ніби зобов’язана просто робити щось для цього громадянина. Але ж державу уособлюють ті самі громадяни, наділені владними повноваженнями. І коли цих представників влади позбавляють їхніх повноважень, в країні встановлюється хаос. На моє переконання, в нас є країна, але держави немає, ми її намагаємося будувати.
Ще приклад: на тлі розмов про вселенський рівень корупції в державі, найбільш корумпованою є сфера медичного обслуговування, інші аспекти побутового життя в країні. У сфері державного управління рівень хабарництва на порядки нижчий за побутову корупцію. Але це є чудовий механізм тиску на державні органи з боку так званих борців із корупцією. На моє переконання більшість громадських борців з корупцією — це хороші актори. Жоден з них не виявив бажання боротися з корупцією — не на телеефірах і в соцмережах, а у тій самій прокуратурі, поліції, в суді. Я не знаю жодного, який би пішов працювати на державу практично, а не лише язиком.
— Кажуть, ті волонтери, що прийшли в Міноборони, вже втомилися від бюрократії й повертаються у цивільне життя.
— На початку війни волонтерський рух зробив страшенно важливу річ: забезпечив функціонування війська. Тоді все вирішувалось з коліс, все було ніби просто й зрозуміло без зайвої бюрократії, але так можна діяти лише дуже короткий проміжок часу й лише в умовах війни. В нас же люди, які не вивчали проблему, не мають достатніх знань і досвіду, прагнуть вирішувати складні проблеми простими елементарними діями. Так не буває. Ніхто не скасував ще німецького принципу бюрократизму: вирішив-написав відповідно до вимог закону-визначив відповідальних-зробив. Так це працює в усьому цивілізованому світі. А наша проблема: кожен українець претендує на істину в останній інстанції й не хоче підпорядковуватися закону. В історії України був єдиний період-коліївщина, коли українці кров’ю «ладили» поміж собою і елітами.
— Ви вважаєте, що в 21 столітті можливо управляти в такий спосіб 40-мільйонною країною?
— Я вважаю, що Україні конче потрібний лідер, який об’єднає суспільство, як це свого часу зробив Бісмарк з німцями. За період майже чотирирічної війни суспільство не народило людей нової формації.
— Отже, чекаємо месію?
— Ні, я чекаю настання розуміння в суспільстві: що воююча поки держава понад усе, а все особистісне зараз — у другу чергу.
— Як оцінюєте рівень нашого війська сьогодні?
— Він зріс неймовірно. Дуже висока вмотивованість особового складу. Хтось йде служити через зарплатню, чи неможливість реалізуватися у цивільному житті, багато чоловіків йдуть у військо через патріотизм. Заважає нашій армії інше явище: військовий приїздить з передової у мирні міста й села і у нього відбувається збій картинки — дискотеки, ресторани, цілком мирне життя. А війна — вона наче лише для людей у військовій формі. Це породжує розлом світосприйняття і свідомості та інколи загострені реакції на будь-яку несправедливість.
— Рівень згвалтувань й мародерства в зоні АТО?
— Я не готовий у цей момент надати статистику за весь період. Щодо поточного року: розслідуємо два факти зґвалтувань. Мародерства як такого немає: є факти зазіхань на приватну власність внаслідок фільтраційних заходів в перші місяці війни. 2014 року ми притягнули до кримінальної відповідальності чималу кількість військових та міліціонерів за такі злочини.
— Чи існує в українському війську «дідівщина»?
— Ні.
— У суспільстві популярна думка, що не можна війну називати АТО. Слід називати речі своїми іменами. Поділяєте таку позицію?
— Моя справа — виконувати той закон, що є. Але проінформую: після Другої світової у світі не було воєн — лише локальні військові конфлікти, які не дозволяли застосовувати повноваження військ ООН. Виключення становила, якщо не помиляюся, лише війна Ірана з Іраком. Якби ми ввели військовий стан, а тим самим оголосили війну у центрі Європи, до цього процесу мали б підключитися міжнародні інституції зі всіма наслідками, які з цього витікають. Які це мало б наслідки для України — не можу оцінити.
— У вас дуже гарні показники роботи, але військову прокуратуру звинувачують у тому, що ви займаєтеся дріб’язком, не посадили жодного генерала.
— Згідно діючого закону, ми зобов’язані передавати до НАБУ матеріали справ, у яких йдеться про суми збитків понад 700.000 гривень, а також стосовно чиновників вищих рангів. Ми не маємо тих повноважень, які має НАБУ. Це виключно їхня компетенція. Такий закон.
— Тим не менш, ви повертаєте страшенно дорогі майнові комплекси, ціна яким — багато мільйонів. Пам’ятаю, ви повернули навіть цілий житловий будинок, зведений на гроші Міноборони та не переданий забудовником війську.
— Так, це сталося на Дніпропетровщині. Ми через суд повернули 86 квартир військовим. Справа тягнулася 10 років. Коли я очолив військову прокуратуру, ми домоглися справедливості протягом року. Однак, такі справи реалізують не через кримінальні провадження, а шляхом представництва держави в судах. Це є наша функція.
— Але ж всі кажуть, що суди в нас продажні й нічого в них вирішити неможливо.
— Важко сказати, може просто кожен повинен фахово робити свою справу, а не шукати виправдань чому не зміг зробити. До того ж, коли йдеться про позови на користь військових, на мою думку, судді судять за законом.
— Що відбувається з ДБР, які ваші шанси його очолити, як оцінюють вашу роботу на вищих щабелях влади?
— Про оцінку моєї роботи не мені казати. Але мабуть, були б мною не задоволені, я б тут не працював. Можу лише повідомити, що серед заступників генпрокурора я — старійшина, працюю четвертий рік. Перспективи очолити ДБР оцінити не можу, але таку амбіцію маю. І зараз проходжу повну процедуру для кандидатів. Так, вчора пройшов перевірку на поліграфі. Це вже втретє у моєму житті. Вперше проходив під час служби в СБУ, потім — за пропозицією генпрокурора та за умовами конкурсу на ДБР вже вдруге за останні півроку.
— Це стандартна процедура для працівників Генпрокуратури?
— Загалом це добровільна процедура, за конкурсом на ДБР — обов’язкова. Але я рекомендував генпрокурору, за наказом якого в штат саме військової прокуратури введений фаховий прокурор-поліграфолог, який бере участь у розслідуваннях кримінальних проваджень про агресивну війну. Процедура прописана в інструкції для всіх співробітників прокуратури, зареєстрованій в Мінюсті. Якщо маємо сумніви у свідченнях потерпілих або свідків, вони проходять перевірку на поліграфі. Особливо це стосується справ про тих, хто пройшов полон і їхні справи будуть розглядати в європейських судах. Окрім того, всі військові прокурори, які їдуть в зону АТО і мають допуск до держтаємниці, кого висувають на вищі посади — всі обов’язково проходять поліграф. Ті, хто відмовляється, не мають кар’єрних перспектив.
— По мережі гуляють звинувачення про вимагання двох мільйонів доларів у справі колишнього начальника податкової служби Харківської області. Там і вас згадують...
— Це питання не за адресою. Якщо є такий факт — значить має бути заява до правоохоронних органів, яку мають розслідувати, у цьому випадку Генеральна інспекція ГПУ. До мене органи слідства з цього приводу не звертались. Якщо виникне потреба — дам покази, можу ще кілька разів пройти поліграф. Поки що роблю свою роботу. До речі: сім військових прокурорів зробили заяви про спроби надання хабара. По всіх цих заявах затримані люди, вже є судові вироки. Одну справу про спробу надати 70 тисяч доларів військовому прокурору розслідує НАБУ. Наразі в державі пішла хвиля таких заяв від правоохоронців різних відомств. Навіть Холодницький заявив про спробу дати йому хабара з боку судді, який перебуває під слідством. Але першою по цьому шляху пішла військова прокуратура.
Ми багато що робимо вперше. Може мої слова видадуться дещо хвалебними, але я пишаюся своїм колективом військових прокурорів та слідчих.
Вважаю, що ми є найбільш дієздатним, ефективним та результативним для суспільства підрозділом ГПУ та й у державі в цілому. Робимо все для невідворотності покарання кожному, хто спричинив цю війну. А мріємо про мир, де буде панувати закон і не буде жахів і наслідків війни.
Фото автора
-1.thumb.jpg)
