Почему на Олимпиаде-2016 Украина взяла только 11 медалей? Можно ли считать этот результат антирекордом и кто на самом деле в этом виноват? Что на сегодняшний день происходит в украинском спорте и почему в ведомствах до сих пор сидят чиновники времен Януковича? Сколько бюджетных денег, выделяемых на развитие спорта, «съедают» министерства и какая «свита» из чиновников и их замов сопровождала наших спортсменов на Олимпиаду? И, самое главное, во сколько это «сопровождение» обошлось госбюджету? Об этом и многом другом в эксклюзивном интервью «Фразе» рассказал заслуженный работник физической культуры и спорта Украины, двукратный чемпион мира, пятикратный чемпион мира среди военнослужащих, чемпион мира среди студентов, чемпион Европы и многократный чемпион СССР и Украины по фехтованию на рапирах, человек, который учил фехтовать Владимира Высоцкого и Михаила Боярского, Юрий Чиж.
По просьбе собеседника «Фраза» публикует интервью на украинском языке.
Юрій Іванович, окрім того, що ви є професійним спортсменом і тренером, ви ще й президент Міжнародної благодійної організації «Асоціація чемпіонів України, Європи, світу та Олімпійських ігор». Що це за асоціація? Вона чимось схожа на Національний олімпійський комітет?
Наша організація існує дуже давно, вже понад 13 років, і ми працюємо разом із Національним олімпійським комітетом. Єдине, що відрізняє нас від Олімпійського комітету, – це відсутність такого, як у них, фінансування. А щодо кількості чемпіонів, заслужених тренерів України, викладачів фізвиховання вищих навчальних закладів та майстрів спорту, які є членами нашої асоціації, то ми не поступаємося нікому.
Наша асоціація має 23 філіали в областях України, 10 філіалів у різних країнах Європи, й ми справді робимо дуже багато для українського спорту.
Ви знаєте, що таке Олімпійські ігри зсередини, ви знаєте про них усе, починаючи з витрат та суддівства. 11 нагород на Олімпійських іграх– це багато чи мало в масштабах країни?
Я можу вам сказати як спортсмен та професійний тренер і людина, яка справді багато знає про Олімпійські ігри: кожен наш спортсмен, що потрапив на Олімпійські ігри (а їх цього року поїхало 206 чоловік), – це герой. Це 206 наших героїв і така ж кількість їхніх тренерів. І ті хлопці та дівчата, які не просто здобули право поїхати на Олімпіаду, а ще й здобули там медалі, -- це люди, котрим треба присвоїти звання Героїв України! Ми маємо вклонитися навіть тим, хто здобув на Олімпіаді 10-те, 20-те й навіть 30-те місце. Навіть 30-те місце – це досягнення, це важка праця спортсмена та його тренера, це неймовірні, надлюдські зусилля на тренуваннях та змаганнях.
Тоді чому на адресу нашої збірної нині лунає стільки критики?
Тому, що, окрім спортсменів, у нас є дуже багато чиновників. Ви тільки уявіть собі: у нас так званих спортивних чиновників більше, ніж самих спортсменів та їхніх тренерів.
Де це у нас таке свавілля чиновників?
Це наше Міністерство молоді та спорту, ви тільки замисліться: воно розташоване на 9 (!) поверхах. Ви чудово його знаєте, воно розташоване біля стадіону «Олімпійський». 9 поверхів, майже п'ятсот чиновників.
І чим вони займаються?
Гарне питання. Мені й самому незрозуміло, чим вони там займаються. Планують різні збори, змаганння та самі беруть участь у відрядженнях. Вони цілий рік їздять по всьому світу на всі змагання. Хтось їде як керівник делегації, хтось -- як державний тренер, хтось -- як провідний тренер, хтось -- як менеджер. Яке вони мають відношення до тренера і до спортсмена, які й сплять і їдять у тому спортивному залі, працюючи 10-12 годин на добу? Спортсмен та його тренер фактично живуть у залі та на стадіоні, вони недосипають, недоїдають, вони навіть не встигають залікувати свої нескінченні травми, в них просто немає на це часу. То яке до цих людей мають відношення чиновники, котрі їздять із ними на змагання та Олімпіади як якісь там керівники та консультанти? Хто вони такі?
Ця проблема виникла тільки тепер чи так було завжди?
Це було й за часів Януковича. Ви тільки вдумайтеся: це Національний олімпійський комітет, і Янукович у нас був президентом цього Національного олімпійського комітету, при тому, що на той час він обіймав посаду прем’єр-министра України. На нас просто всі витріщали очі, бо це нонсенс, коли прем’єр-міністр країни незрозуміло, з якого дива, стає президентом Олімпійського комітету.
Але ж потім його змінив на цій посаді Бубка, чи не так?
Так, але ж це сталося, коли в Януковича просто закінчився термін, а не тому, що він зрозумів маразм ситуації.
Раніше Мінспорту займало взагалі кілька кабінетів, потім вони розширилися. За часів Януковича було побудовано величезний маєток на Подолі для Національного олімпійського комітету, який раніше знаходився в будинку Минспорту України на третьому поверсі.
Цей маєток був зайнятий клерками, частину з яких усунули з міністерства під час перебудови, Помаранчевої революції, і всі вони там знайшли собі місце. І кожен із них (а їх там близько 200 осіб) отримує платню, кожен із них паралельно як міністерський чиновник та співробітник Національного олімпійського комітету їздить по світу разом із професійними спортсменами та їхніми тренерами на змагання. А це зарплата, добові кошти, проживання, харчування, готелі, перельоти, отримання спортивної форми, екіпіровки, що коштує чималі гроші, і таке інше. Це нескінченний перелік витрат. Для них навіть їхня платня у 5-10 тисяч гривень, що для будь-якого українця є великими грошима, то мізер. Основне вони отримують на поїздках та відрядженнях.
Тобто саме ця так звана чиновницька "свита", яка скрізь їздить за держбюджет із нашими спортсменами, найбільше й втратила від низької кількості нагород, бо тепер вкрай важко пояснити, а що саме вони роблять і за що отримують гроші?
Звісно! Перед виступами на Олімпійських іграх ці чиновники (кожний у своєму виді спорту) планували та обіцяли здобути медалі. Загалом по Україні вони наобіцяли здобути 25 медалей, а в командному заліку -- бути серед 15 найсильніших країн світу за кількістю золотих, срібних та бронзових нагород. Да у них зараз справжній шок! Вони ж розраховували показати і Порошенку, і прем’єр-міністру, і всій Україні, які ми сильні та непереможні, показати величезну кількість нагород.
Але ж призових місць у нас лише 11.
Так, лише 11. І для них це страшне. Вони тепер робитимуть усе можливе, щоб дискредитувати оцих нещасних спортсменів, тренерів та їхні федерації і звинуватити саме їх у такому поганому виступі. «Той тренер погано тренував». «Той спортсмен погано виступав». "Та федерація недопрацювала". Тобто треба терміново знайти винного. Вони нині займатимуться страшною критикою "всіх і вся".
Але чому? Навіщо їм це?
А все дуже просто. Їхні обіцянки здобути чимало медалей, не справдилися, й це впливатиме на їхні посади, на їхні преміальні, на їхні нагороди. Тобто чиновник, який не виконує плани та обіцянки, які дав, має звільнити свою посаду.
Пане Юрію, щиро кажучи, нагород справді мало. Наш попередній антирекорд – 20 нагород, а цього року ми привезли додому лише 11. Чому так сталося? Сильна конкуренція, погана підготовка? Чи є щось, про що ми не знаємо?
Та ні, на жаль, про цей фактор ми всі знаємо. Війна. Ви не розумієте, як важко нашим спортсменам виступати, наприклад, із росіянами. Вони спілкуються роками, товаришують, живуть спортом, і вони чудово розуміють, що одна країна пішла війною на другу країну. Нашим спортсменам психологічно неймовірно важко. Так, вони можуть не розмовляти з росіянами, можуть не тиснути рук перед змаганнями, можуть не обіймати росіянина, як це заведено під час змагань, і це навіть не буде порушенням спортивного протоколу. Але, з психологічної точки зору, це неймовірне психологічне навантаження.
Та не забувайте, що за період нашої самостійної держави велика кількість професійних тренерів та спортсменів роз'їхалися по різних куточках світу тренувати та виступати за ті країни, куди воні поїхали. Навть на цій Олімпіаді у нас забрали багато медалей наші ж українці, які виступали за Азербайджан, Молдову, Вірменію, Росію, Белорусь та інші країни. А їх тренували наші українські тренери.
Пане Юрію, це правда, що коли ви проводжали наших спортсменів на Олімпіаду, то просили їх про не зовсім стандартний вчинок? Чи це вже журналісти трохи не так надрукували?
Та ні, це правда, я дійсно просив. Поясню, чому... Знаєте, колись американський спортсмен ставав на п’єдестал завдяки виграним медалям на Олімпійських іграх, то він висловлював протест, підносячи своє взуття і кулаки над головою й тим самим підтверджуючи, що в Америці була дискримінація афроамериканского населення. І весь світ бачив цей протест, і спортсменів підтримували. Це був шок, але вони це робили і їх чули.
Коли наші спортсмени їхали, я їх просив: підійдіть до росіян, попросіть їх: якщо хтось із них підніметься на п’єдестал, то нехай вони скажуть про Україну. Хай скажуть, що вони не хочуть війни, не хочуть братерської крові! Хай скажуть: «Путін, припини війну в Україні, в Україні живуть мої друзі!».
Але ж такої заяви так ніхто й не зробив.
Так, на жаль. Жодна людина нічого подібного з п’єдесталу так і не сказала.
Але вони й не могли сказати. Я спілкувалася з російськими спортсменами, й скажу вам відверто: на диктофон вони кажуть про нашу війну те, що від них вимагає путінська цензура, а без диктофона -- те, що відчувають розумом і серцем. Вони просто бояться.
Я розумію, що вони бояться. Але ж і американські свого часу теж боялися. А хіба наші хлопці, що воюють на фронті, не бояться? А їхні вояки, яких туди посилають, хіба вони не бояться? У нас у так званому АТО загинуло близько 60 спортсменів та тренерів. Чому світова спільнота спортсменів і тренерів про це мовчить?
Я розумію, коли бояться прості люди, але я не розумію, коли бояться олімпійські чемпіони. Путін що, посадить їх у тюрму? Що Путін зможе їм зробити? Та якщо Путін хоча б пальцем на них покаже, проти нього повстане весь світ.
А це правда, що Юрій Чебан на своєму човні намалював, як таранить Кремль?
Так, правда. У нього, до речі, декілька човнів. А коли він на Олімпійських іграх потрапив у фінал, то взяв човен, на которому намальований наш козак, який перемагає. І це побачив увесь світ. Він же чомусь не боявся це показати.
Мужність має проявлятися не тільки на килимі та на спортивних майданчиках, мужність має бути в серці. Якщо ти любиш и поважаєш свого друга-українця і він перебуває на війні й може бути поранений чи навіть загинути, ти маєш про це сказати світові!
Але ж кажуть, що спорт відокремлений від політики?
З одного боку, це так, але він відокремлений лише частково. Хлопці, що фактично живуть спортом і виборюють золоті, срібні та бронозові медалі на Олімпйських іграх, – це герої кожної країни, за яку вони виступають. Кожне слово видатного спортсмена буде перекладено на всі мови світу, й особливо, якщо це слово чемпіона та призера.
Якщо казати відверто, нарікання, що інколи бувають у ЗМІ, мовляв, наші спортсмени, так би мовити, недопрацьовують, це правда?
Можна й так сказати. Слабкі виступи наших спортсменів -- це насамперед результат війни в Україні, це слабка спортивна база, це брак професійного інвентаря в кожному виді спорту та недостатня кількість тренерів, задіяних у підготовці спортсменів. Та не забувайте й про скандал, пов'язаний із вживанням допінгу, коли ще до Олімпійських ігор наші українські спортсмени були відсторонені від участі в змаганнях. А це і призери Олімпійських ігор попередніх років.
Я знаю, що ви не раз висловлювались щодо того, що наші спортсмени мають давати інтерв'ю, виступати по телебаченню та радіо в різних країнах виключно українською. І як успіхи?
На жаль, це важко йде. Але це має бути. Жоден росіянин не дасть інтерв’ю українською. То чому наші спортсмени мають його давати російською? Ти -- українець, ти виступаєш під прапором своєї держави, то й спілкуйся мовою цієї держави. А журналісти все зрозуміють. І російські, і англійські, і американські журналісти перекладуть своєю мовою і все надрукують. І якщо ти представляєш Україну, то маєш спілкуватися з пресою мовою своєї країни. І це не забаганка, це норма, так має бути. І навчати говорити українською мовою наших спортсменів насамперед повинні чиновники Мінспорту України, Національного олімпійського комітету, федерацій України та особисті тренери.
Я не націоналіст, я професійний спортсмен і тренер, але я настільки люблю цю державу, що переконаний: інакше бути просто не може.
Пане Юрію, якщо відверто, на Олімпіаді можна списати кошти? Там є "дерибан"?
У Бразилії?
Та ні, у нас під час підготовки й потім під час списування коштів незрозуміло на що. Це є?
Сміється…
Ваш сміх "відповів" на це запитання навіть більш промовисто, ніж ви могли собі уявити.
Дивіться: коли Гройсман став прем’єром, до Олімпійських ігор залишалося менше одного року. Вони викликали на килим усіх наших і сказали: «Хлопці, ми надаємо додатково кошти для вашої підготовки, зборів і виступів на змаганнях. Ви скажіть, які це мають бути кошти, і ми вам профінансуємо».
І які це насправді кошти?
А от ви порахуйте: з бюджету отримують фінансування все міністерство, Національний олімпійський комітет та деякі федерації України. Вони ж усі кошти перераховують нібито з перспективою на підготовку до Олімпійських ігор.
Раніше цього не було?
Раніше таких сум не було, а тепер їх задовільнили, дали кошти, крім того, була допомога від спонсорів та бізнесменів. А кожна федерація також знайшла фінансування своїх спортсменів і тренерів. Наших спонсорів та бізнесменів було викликано в уряд з проханням про допомогу нашим спортсменам, які готуються до Олімпійських ігор.
Я підрахував, що це практично близько півмільярда гривень за рік.
І всі півмільярда було списано?
Ні, ці гроші було використано, але частково вони пішли не спортсменам та їхнім тренерам, а людям, які керують спортом, та працівникам федерації на закупівлю для них спортивної форми, спортивного взуття та інвентаря й на видачу добових та включення їх до складу делегації на Олімпійські ігри.
Пане Юрію, а що за це скандал, що нібито в Бразилії наші чиновники не захотіли жити у спортивному селищі разом із нашими спортсменами та їхніми тренерами й вирішили винайняти собі коханим величезний маєток чи то за 250 мільйонів доларів, чи то за 250 тисяч доларів. Невже таки винайняли?
Ця інформація офіційно не підтверджена, але я не виключаю, що це може бути правдою.
Туди поїхала величезна кількість наших чиновників. Як мені відомо, вони орендували один із будинків Роналдо.
Того самого, що є відомим футболістом?
Так, того самого. Вони нібито якимось чином вийшли на нього й домовилися про оренду маєтку. Але, наскільки мені відомо, вони до кінця з ним навіть не розрахувалися, бо їм там щось не сподобалося.
І скільки чиновників жило у «скромній хатинці» Роналдо за державний кошт?
Точно не скажу, але, думаю, осіб 50.
Тренерського складу та самих спортсменів, гадаю, там не було й бути не могло?
Звісно, ні. І тренери, і спортсмени жили у спортивному селищі. Тренер знаходиться поряд зі спортсменом, але багато хто з тренерів взагалі не були включені до складу делегації. І спортсмени слухали їхні поради по телефону. Це дуже неправильно. Тренер – це другий батько для спортсмена.
Але як же можна провести по документах такі суми?
Вони це вміють, на те вони й чиновники. Вони не розуміють, що відбулася Революція гідності. Парадокс у тому, що там уже 20-30 років не змінювалася номенклатура. Це одні й ті самі люди.
А як же наша славетна люстрація, як же масове звільнення всіх і вся, хто працював за часів Януковича?
У тому-то й річ, що багато чиновників залишилися на своїх посадах. Змінилися лише міністр та його заспупники. Решта чиновників залишається незмінною роками. Когось звільняють із міністерства – вони знаходять собі міісце в Олімпійському комітеті. Звіільняють з Олімпійського комітету – вони знаходять місце у Федерації.
Пане Юрію, коли країна відправляє спортсменів на Олімпіаду, хто за це платить: Україна чи країна, яка нас приймає?
Частково країна, яка приймає спортсменів на Олімпійських іграх, несе фінансову відповідальність за розташування делегацій країн, харчування, транспорт та оренду приміщень. Інші витрати бере на себе країна, делегація якої виступає на Олімпійських іграх.
Ви знаєте, перший раз, коли команда самостійної України поїхала в Атланту у 1996 році, у нас не було грошей на відрядження. Тоді гроші знайшла українська діаспора в Америці та Канаді й допомогла нашій українській делегації виступити на Олімпійських іграх.
Діаспора збирала гроші майже рік, це близько 10 мільйонів доларів. Вони запросили всю нашу українську команду в Атланту (США) ще за місяць до змагань, бо спортсмени мали ще пройти акліматизацію та ознайомитися зі спортивними залами, стадіонами, басейнами, де вони братимуть участь у змаганнях.
Наші спортсмени та тренери були дуже вражені таким ставленням. Діаспора зібрала гроші, влаштувала такий неймовірний прийом і таку підтримку, що в шоці був увесь світ. Уявіть собі, усі трибуни були з українськими прапорами, з трибун лунали українські пісні та український гіімн. І це при тому, що не було ніяких уболівальників з України. Поїхали лише спортсмени, лікарі й навіть не всі тренери, бо не було зайвих грошей. А трибуни під час виступів були всі в наших жовто-блакитних прапорах! І це показували всі канали світу. Ось що зробила для України тоді наша діаспора. І вибороні тоді золоті, срібні й бронзові медалі були як подарунок для нашої молодої держави та української діаспори з різних куточків свііту.
У 2004 році я сам їздив на Олімпіаду в Афіни і можу сказати, що вже почали потрошку шукати гроші, але діаспора знову ж таки допомагала.
А поїздку на цю Олімпіаду хто сплачував?
Уперше за всю історію нашого олімпійського руху наш президент Порошенко заявив: «Ми з бюджету повинні дати стільки грошей, скільки запросять спортсмени та тренери». Мовляв, скільки запросять, стільки й давайте, особливо на тренування та змагання за кордоном.
И тут усі чиновники перестали бачити береги?
Саме так. А у спортсменів дуже непросте життя. Це постійні масажи, постійні лікарі, це спеціальне харчування. Це дуже складне життя, яке коштує не дешево. Сучасний інвентар, обладння та спортивне взуття коштують не дуже дешево.
Великий спорт – це шалені гроші. І вперше влада країни, особисто Порошенко, наказав дати стільки, скільки федерації запросять.
І скільки дали?
Близько півмільярда гривень.
А скільки з цієї суми вкрали?
Думаю, десь половину.
Ну тоді це пояснює таку величезну «групу підтримки» з нескінченних консультантів. Якщо є гроші, чому б не покататися по світові за державний кошт?
У тому-то й річ. От вони й катаються скрізь. А склад спортивної делегації країни на Оліімпійські ігри формується залежно від кількості спортсменів, яки потрапили на Олімпійські ігри. Чим більше спортсменів, тим більше склад делгації. А склад делегації формують чиновники з міністерства. І багато особистих тренерів було замінено на тих же чиновників.
І якщо раніше ми вибирали, їхати нам кудись чи ні, то тепер ми їдемо скрізь. І байдуже, що цієї неділі змагання в Японії, а наступного тижня -- десь у США. Гроші є -- їдемо, і чиновники їдуть.
Ви не повірите, чиновники й досі просять спортсменів перевезти пляшки з алкоголем через кордон. Там же ліміт на провезення, а спортсмени алкоголь не вживають. От вони й дос, як за радянських часів, розпихують на кордоні в чужі валізи пляшки з кон’яками та горілкою, мовляв, то для «потрібних людей».
І що, спортсмени погоджуються?
А хіба в них є вибір? Звісно, їм це не подобається, вони висловлюють певне незадоволення, але коли кордон перетинають, мовчки відкривають валізи і віддають чиновникам пляшки. То, вибачте мені, хто взагалі ці люди? Яке вони мають право після Революції гідності це робити?
Це правда, що на Антимайдані було багато професійних спортсменів?
На жаль, так. І маю визнати, часто-густо вони туди йшли за згодою своїх тренерів, бо там платили великі кошти, які ні тренер, ні спортсмен не могли заробити у себе в клубі. А зброя спортсмена -- це його руки та ноги, й такі люди були цінні для тої ганебної влади.
А чому в обласні представництва Національного олімпійського комітету вибирають чиновників та бізнесменів?
Бо це і є корупція у всій своїй красі. Це і є кругова порука. Не чемпіонів, не видатних спортсменів, а чиновників та бізнесменів.
У нас до представиництва Київського відділення Олімпійського комітету була обрана Яна Клочкова, наша олімпійська чемпіонка, відома плавчиня. І врешті-решт вона відмовилася від цієї посади після року роботи, при тому, що її обирали на чотири роки. Олімпійська чемпіонка пішла зі своєї посади, бо вже не могла дивитися на цю корупцію!
Але ж влада не може не бачити того, що відбувається. Влада може чогось не розуміти в суто спортивних моментах та потребах спортсменів, але вона ж не може не розуміти, що майже 50 чиновників, які за державний кошт чогось їдуть на Олімпіаду, це не є нормально. Тим паче це не є нормально для країни, де люди живуть у злиднях і третій рік йде війна. То хто винен: чиновники, які крадуть, чи влада, яка саджає чиновників у їхні крісла?
Цілком з вами погоджуюся. Вони справді не можуть цього не бачити. Так, у нас є НАБУ, є Генпрокуратура, є Фіскальна служба, вони щось роблять, але ж вони йдуть "по верху".
Пане Юрію, скільки з того, що виділяє держава на спорт, справді доходить до спортсменів?
Десь більше половини. Причому вони ж не просто крадуть, вони крадуть, так би мовити, «по-умному». Вони роблять себе за документами тренерами. А тепер рахуйте: виграв спортсмен міжнародний турнір -- чиновники звертаються до міністра, що треба дати грошову премію, дати цінний подарунок, ну якусь там машинку подарувати. Не спортсмену, а чиновникам, які нібито мають до цієї перемоги якийсь стосунок. Міністр каже скласти список тих, хто має отримати так звану нагороду. І зрозуміло, що в тому списку будуть державний тренер, особистий тренер, головний тренер, начальник відділу, олімпійський тренер і таке інше. Та ви не забувайте, що вони всі отримують нагороди як "Заслужені працівники фізичної культури та спорту України", якими вони насправді не є.
І це ж тільки уряд дав нагороди. Припустімо, спортсмен виступає за товариство, наприклад Збройних Сил. Якщо він виграє чемпіонат, Міністр оборони видає премію. Припустімо, 100 тисяч гривен. Тут же видається наказ складати список усіх, хто нібито причетний до славетної перемоги і має бути нагороджений. А до списку неодмінно увійдуть генерал, він же «начальник клубу», військовий тренер, начальник команди, полковник. Офіцери отримують позачергове звання, ордени й медаліі Збройних Сил України та почесні грамоти уряду та Верхорвної Ради України. І пішло… А їм що треба? Кожному по машині, гроші й таке інше.
Але ж і це не все. Потім починають дивитися, звідки спортсмен родом. Наприклад, хлопець родом із Запоріжжя. Нагороди отримають мер Запоріжжя, перший заступник мера, перший заступник заступника, який відповідає за спорт, державний тренер, уже місцевий, запорізький, який представляє Олімпійський комітет. І пішло-поїхало. Ви ж чудово розумієте, що деякі в ті списки навіть дружин і родичів включають.
Виходить якась абсолютно безглузда ситуація. З одного боку, золота нагорода, наприклад, на Олімпіаді – це гордість для України, це перемога. А з другого боку, та сама золота медаль – це страшенний удар по бюджету, бо тут же налетять стерв’ятники, яким треба за щось заплатити і заплатити чимало.
На превеликий жаль, так воно і є. Ви навіть не уявляєте масштаби всієї корупції. Те, що я вам розповів, – лише вершина айсберга.
Я розумію, що чиновники, які не отримають очікуваних нагород, будуть шпиняти наших олімпійців, як тільки зможуть. Але яка ваша особиста оцінка виступу наших спортсменів?
Я пишаюся кожним олімпійцем, який представляв Україну. Кожним. Потрапити на Олімпіаду – це вже подвиг для будь-якого спортсмена. Це неймовірна праця, неймовірна самовіддача й просто титанічні зусилля. Я вдячний кожному тренру спортсмена, який відмовився від усіх благ суспільства, веде тяжке життя, перебуваючи чи то у спортивному залі, чи то у басейні, чи то на стадіоні у найкращі роки свого життя, віддаючи все для перемоги свого вихованця.
Тобто серед понад 200 спортсменів, що представляли Україну, були лише найкращі? Там не було жодної випадкової людини?
Я зрозумів, про що ви. Річ у тім, що був різний відбір. Був відбір персональний, так званий іменний, і були учасники країни. Той, хто отримав іменний відбір, потрапляв на Олімпійські ігри сам, а той, хто виборював право для країни, то вже країна віришувала, кого включити до складу делегації. І той спортсмен, який виборов ліцензію, міг і не потрапити на Олімпійські ігри.
Хтось потрапив на Олімпіаду, а хтось не потрапив, хоча він мав усі перспективи здобути нагороду.
Але повторюю: я пишаюся кожним нашим спортсменом, який захищав честь України на Олімпіаді. Кожен із них -– герой, і ми маємо розуміти це й віддати їм належну шану.
