Антикорупційна правда публікує продовження історії з «головним контролером розвідки», «великим непотоплюваним цабе» СЗРУ – недоторканим полковником Гнучій Ростиславом Георгійовичем.
Ось що, зокрема, пише видання (цитуємо):
"Для початку, уявіть собі в деталях таку картину, наче в андеграундному кіно: підліток сидить у туалеті і повільно наносить порізи на тонке зап’ястя. Гостре лезо ковзає шкірою, залишаючи криваві сліди… Рука пече, наче її посікли кропивою. Цей біль гасить внутрішню напругу, яка мов розкрита парасолька розрослася у грудях і не дає дихати. Час спливає, так як вітчим дозволяє перебувати у ванній кімнаті не більше п’яти хвилин. Скоро він постукає у двері і почне кричати, що малий «п*дар» засидівся на «очку». Зараз хлопець вийде, і якщо у тирана є настрій, він почне стискати дитину в обіймах майже до втрати свідомості, дихаючи смердючою хіттю в обличчя. Треба сховати порізи за довгими рукавами, щоб у співмешканця мами не було приводу карати. Дитяча жага до життя згасала, мов свічка.
А ще контроль… тотальний контроль! Камери скрізь! Хлопець пробував закривати об’єктив папером, але мамин співмешканець миттю влітав у кімнату і заставляв знімати перешкоду. Кидав дитину на ліжко і притискав своїм мстивим тілом. Дядько любив спостерігати, як дитина роздягається у своїй спальні перед камерою, Сашко відчував його млосний погляд завжди, навіть наодинці. Скаржитися мамі – тільки гірше буде. Вона теж боїться, бо псих погрожує ув’язнити їх на дачі під пильним наглядом камер. Жінка з дитиною вірили, що так і буде – і за це йому нічого не буде. Адже полковник внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Гнучій Ростислав Георгійович – велике цабе, якому все зійде з рук (таке твердження підкреслювалось демонстрацією зброї).
Схоже на трилер або на фільм-жахів? Ні – це життя. Коли читаєш психологічну експертизу підлітка Олександра, сина жінки, потерпілої від тотального контролю та аб’юзу того самого «полковника», то коси стають дибки від прочитаного! Дитина не зізнавалася матері, що чоловік усіляко знущався над ним, доводячи до суїциду словами «коли ти собі вже щось зробиш!» Врятувала шкільний психолог, яка проговорила з підлітком і все розповіла матері. Саме це стало останньою краплею, і мама хлопця виставила співмешканця за двері.
Але позбутися Гнучія не так просто. «Розвідник», користуючись своїми ніким не контрольованими повноваженнями, влаштував родині тотальний контроль: в телефонах стоять програми стеження, у всіх кімнатах квартири – приховані камери та прослушки. Наглядач орендував квартиру поверхом вище, і облаштував там пункт спостереження. «Великий Брат» зареєструвався у всіх домашніх чатах, і зараз продовжує слідкувати за соціальними мережами жінки та її друзів. Саме на це йдуть державні кошти Служби зовнішньої розвідки України, але це їх анітрохи не турбувало і не турбує досі. Скажете, що таке буває лише в кіно? Нажаль, це відбувається саме тут і зараз.
Може, пан Ростислав просто шалено закоханий у красуню-маму Олександра так, що не може без неї жити? Журналістське розслідування, на яке було вдосталь часу через бездіяльність уповноважених органів, показало – подібну шпигунську історію Гнучій вже провернув зі своєю попередньою дружиною, яку переслідував та аб’юзив до нестями. Жінка з донькою ледве вирвалися з міцної клітки, змінили прізвище і перейшли в нову школу в іншому районі міста. Вони ладні були загубились в людському натовпі, аби усюдисущий колишній їх не знайшов. Про Ростислава в тій родині заборонено навіть згадувати, щоб не накликати біди. Та його це мало турбує! Він знайшов нову жертву.
Гнучій ламає людськи долі, але не відчуває провини, лише жагу підкорювати та мати безмежну владу. Фрейд мав рацію – подібні чоловічі проблеми походять від зламаного лібідо, яке компенсується патологічним бажанням помсти. Свої сексуальні проблеми з жінками Ростислав виміщає на дітях. Тож одразу постає питання про стан його “кукухи”. Адже згідно з наявними матеріалами та психологічним довідником «психопат з нарцисичними розладами особистості» обирає красивих успішних, багатих жінок і намагається їх підкорити власній волі. Він має бути королем, а жінка – обслугою, задовольняти усі його забаганки, в тому числі і фінансові. У світі існують центри порятунку від домашнього насилля, але в Україні це зробити складніше. Ця сфера лише набирає обертів. Нажаль, більше декларується, ніж робиться – або просто все формалізовано. У даному випадку сховатися – не варіант, адже Гнучій привласнює собі майно та статки! Треба продовжувати боротися.
Довідники психологів констатують: психопати – патологічні боягузи, тому й обирають вразливих жінок та дітей. Тож наша героїня оголосила тирану війну, сподіваючись на допомогу провладних та силових структур, які мають захищати своїх громадян. Вона сподівалася, що хоча б СЗРУ, де служить людина з такими маніакальними схильностями, зацікавиться і влаштує своєму співробітнику «офіцерський суд честі»… Результату зеро! Як сказав керівник у Подільському відділі поліції: «немає тіла – немає діла». Тобто – якби Гнучій довів своє підбурювання дитини до суїциду до кінця – поліція б лише тоді поворухнула пальцем? І то не факт, що жінка б змогла довести провину цілого полковника СЗРУ! Адже вони з поліцією “однієї крові”. А своїх не б’ють! Доведено неодноразово.
Склалось стійке враження – силові структури цінують психопатів у своїх лавах (вони, мабуть, краще працюють проти власного народу – що і є їх реальним завданням). Виявилося, що розвідники – така собі велика родина, яка віддано захищає «своїх годуванців», адже рильце в пушку у багатьох (тут просто неймовірна купа історій, «не помічених» владою, але ми зараз про свою біль). Використовувати службове становище у власних цілях – то святий обов’язок, а не гріх. А це вже, вибачте, якась секта «помазанників ксивами», а не державна установа. Інакше як пояснити бездіяльність УСІХ без винятку структур? Пройшов цілий рік, а НІЧОГО не змінилось взагалі!
Тож через рік ми знову повернулись до нашого «героя» – полковника внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Гнучія Ростислава Георгійовича (14.03.1973 р.н.). Вочевидь, даний фігурант – не просто «зірка» мережі, а реальність гірша за всі наші припущення.
Про його фактично шпигунську історію писали ЗМІ ще в липні минулого року https://informators.press/polkovnyk-abyuzer-rostyslav-gnuchyj-abo-z-kym-naspravdi-voyuye-sluzhba-zovnishnoyi-rozvidky-ukrayiny-szru/
Результат – системне «прикриття» головного її фігуранта, а саме:
– перша публікація на https://ord-ua.com/ протрималась менше години – і «сторони домовилися» настільки, що пропав навіть зворотній зв’язок з редактором;
– кримінальне провадження 12024105070000194 в Подільському УП ГУНП в місті Києві стосовно встановлення засобів прихованого зняття інформації, відкрите маже рік тому, за весь цей час не зрушилося з місця – просто тому, що з главку «попрохали» шановного фігуранта не чіпати і «забути»;
– наступне кримінальне провадження 62024100120000528 в ТУ ДБР в Києві щодо вилучення фігурантом речових доказів у поліції – тих самих професійних пристроїв прихованого зняття інформації – мовчить, як улюблена героїня рашистів – Зоя Космодем’янська, і жодної дії за весь час не проводить;
– а НАБУ одразу відмежувалося від свого кримінального провадження 52024000000000431, що стосувалося бездіяльності правоохоронних органів, просто перекинувши його на те ж ТУ ДБР в Києві;
– НАЗК пропустили як пісок крізь пальці майно, привласнене фігурантом, та весь бізнес, який можна просто не реєструвати – і ніхто «копати» не буде;
– тим часом всі органи контролю – у вигляді Генерального прокурора, Офісу Президента, комітетів Верховної Ради, та інших нібито діючих установ – без жодного з’ясування обставин «спустили» скарги та заяви до тих виконавців, бездіяльність яких і була підставою звернень.
Але що весь цей час робив роботодавець нашого фігуранта – Служба зовнішньої розвідки України? Нічого, крім впертої відмови у проведенні службового розслідування, відповідей на кшталт «ідіть на…, а ми подивимося як ви там спробуєте» та повного системного прикриття нашого фігуранта у всіх правоохоронних органах («решалова», якщо місцевим сленгом).
Ми задалися питанням – чому так? Чому така поважна за назвою організація, практично військова зі своїм статутом і мабуть традиціями, настільки дбайливо прикриває такого свавільника? Або чим саме так тримає за «ovum» цілу розвідку простий полковник внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Гнучий Ростислав Георгійович? Наскільки відомо, жодної бойової зірки або нагороди у нього немає.
У нас були обґрунтовані припущення, чому так, і ми їх викладали у попередній статті. Якщо коротко, нагадаємо:
- «Місцевий Моріарті». У даному випадку ми спостерігаємо особу, яка має практично повний доступ до таємниць, закритої інформації та можливостей будь-яку інформацію отримати. Психопатична професійна ненависть до колег, яку Гнучий неодноразово проявляв у висловах, надихала «агента» «копати» під всіх, щоб шантажем утримуватись на своїй посаді при будь-якій владі. Тут, до речі, пояснюється його фанатичне захоплення бджолами. Це ідеальне надійне місце зберігання інформації на чужій території, куди ніхто без ризику не проникне, і навіть собаки нічого не почують. Свої вулики, що стоять на території практично «віджатого» будинку колишньої знайомої, «агент007» охороняє краще за державну таємницю: облаштував ділянку камерами спостереження, всім допитливим погрожує зброєю. Він відчуває себе в будинку господарем долі, і нікуди звідти не збирається.
- «Крот». З якою метою ведеться несанкціонований збір інформації? Наскільки нам відомо – існують прямі родинні зв’язки нашого «героя», з громадянами, які відкрито чекають на прихід «руского міра», та спокійно проводять зустрічі «ждунів» в затишку батьківської квартири в центрі, де серйозно вірять у те, що Україна сама себе бомбить, і чекають на прихід путла. Ця лінія чомусь не цікавить жодну контррозвідку, та тим більше роботодавця.
- «Недоторкана субстанція». Можливо, наші спроби розібратися, що базуються на опосередкованих оціночних судженнях та логічних висновках, надто конспірологічні – а насправді пояснення плаває на поверхні, мов недоторкана субстанція в ополонці. Герой просто настільки неприємний суб’єкт, що ворушити його ніхто не наважується, аби не замаститись. От і не тоне за будь-яких умов та обставин…
Але пройшов час, за який всі наші припущення опосередковано підтверджувалися, і ось з’явилися нові матеріали, що суттєво пояснюють таке тендітне відношення керівництва СЗРУ до його багаторазово проваленого співробітника. Щоб більш зрозуміло це пояснити, почнемо з логічного походження проблеми – з сім’ї.
Наскільки відомо, сім’я, в якій виховувався наш фігурант, може служити яскравим прикладом одразу для кількох шкіл психології та психоаналізу. Тому не дивно, що фігурант має «життєвий сценарій» (по Берну) практично готового психопата. Це, на жаль, не виключний випадок – таке трапляється. Але далі є лише два шляхи:
– або з цим працювати, соціалізуватися і керувати своєю схильністю обманювати, красти, чинити шкоду та іншим чином маніпулювати людьми, нехтувати законами, суспільними правилами та моральними нормами. Можна навіть спробувати виховати в собі відчуття винуватості та совісті;
– або використати такий потенціал – і тут теж є два шляхи: стати самостійним маніяком-вбивцею, або хтось інший скористається твоїми навичками з якоюсь, не зовсім моральною або законною, метою.
Наскільки та як саме з собою працював наш фігурант – невідомо, однак судячи з наявної інформації про його відносини з усіма відомими дружинами і співмешканками та їх дітьми – результати для оточуючих невтішні.
Це вже не просто якесь припущення, або суб’єктивне сприйняття. Це, зокрема, офіційний експертний висновок, що підтверджує повну психопатологію офіцера розвідки Гнучий Р.Г., якого так високо цінує керівництво СЗРУ.
Згідно висновку судового експерта № 2410-24 від 13.12.2024 року, «відповідно до сприйняття дитиною ситуації що досліджується, дії Гнучого Ростислава Георгійовича 14.03.1973 року народження, що виражаються у вчиненні постійної образливої критики, маніпулюванні, обзиванні нецензурними словами, приниженні, знеціненні людини є психологічним насиллям над дитиною. У цього підлітка констатовано зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли внаслідок постійної образливої критики, маніпулювання, знецінення, приниження, обзивання нецензурними словами з боку Гнічого Р.Г.».
Якщо уважно прочитати весь експертний висновок з деталізованими описами, то складається стійке враження що єдине місце, де наш фігурант міг би проявити себе у повному обсязі і комфортно б почувався – це тюрма «Ізоляція» на тимчасово непідконтрольній території, у якості наглядача або допитувача. Певні, що пояснювати що це таке – не потрібно.
І це не випадковий висновок, а досить ґрунтовне дослідження, до того ж – судового експерта (напевне, подібні дослідження є обов’язковими в разі прийняття на роботу на такі «відповідальні» посади в СЗРУ).
Тож, чим таким особливим Службу зовнішньої розвідки України зацікавив, як з’ясовується, системний психопат, та можливо ще й латентний педофіл? Не може бути, щоб керівництво такої поважної організації було настільки непрофесійним в підході до підбору працівників. Єдиний висновок – нашого фігуранта тримають в «системі» не випадково. Як то говориться: «Одним компроматом пов’язані».
Одразу згадується історія колеги нашого «героя» – екс-начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова, який виїхав з України напередодні повномасштабного вторгнення та придбав три квартири в елітному ЖК в районі турецького міста Аланія на узбережжі Середземного моря загальною вартістю 17,5 мільйонів! Звідки кошти? Мабуть, дорого коштували державні таємниці.
Або зовсім свіжа історія зі Службою безпеки України, яка показово викрила високопоставленого агента фсб серед своїх співробітників. Зрадником виявився керівник Штабу Антитерористичного центру СБУ, теж полковник, Дмитро Козюра.
Та й СЗРУ має не менш «мутні» історії, наприклад одного з керівників даної «контори», який зливши всі дані розвідки на флешку просто виїхав в росію ще на початку військових дій на сході. Але скільки їх ще «на довірі» в мутках силовиків?
Але про які саме «суттєві речі» нещодавно доповідав черговий досить свіжий керівник СЗРУ? Певно, що не про внутрішню проблематику.
Тож тепер ті з них, хто не втік, за замовчуванням вважаються патріотами і осуду не підлягають. Не зважаючи на те, чим саме займалися цей час в тилу. А як щодо морально-психологічних якостей? Цікаво – чи проходять розвідники психіатричну експертизу? Якщо так – то що потім діється з її результатами?
Давайте робити висновки з наших припущень. Отже:
- «Ворон ворону око не виклює». Тобто, всі «правоохоронні» органи захищають не право громадянина, а «своїх». Пріоритет саме такий, навіть якщо «свій» це патологічний психопат, або навіть «на одному полі не сісти». Громадяни – просто «терпіли», що це все мають утримувати і не заважати «поважним корочконосіям».
- Жоден інший державний орган, до якого зверталися щодо цієї кричущої ситуації, жодної зацікавленості не проявив. Навіть елементарної. Тобто, Держава бездумно на боці правоохоронних органів, ніякого контролю та питань.
- В тандемі Країна-Держава (тобто, базис і надбудова) остання живе своїм життям. Країна потрібна як ресурс, як «власність», і жодної іншої цінності. Це як в сім’ї, де є аб’юзер та жертва. Тільки подружжя може розірвати шлюб, розійтись, аб’юзер знайде нову жертву. А як бути, якщо шлюбу не було – але аб’юз лишився? Тікати і сховатися, як це було у попередніх жертв, не варіант.
- Єдиним легальним шляхом захисту від професійно прихованого тиску є оприлюднення реального обличчя «розвідника» та його «роботи». І для цього не потрібно порушувати кимось встановлені норми, відкривати таємниці, а лише донести світові ЯК це працює.
Якби це стосувалося дійсної роботи розвідки, честі, або обороноздатності Країни чи Держави, то конфлікт було б вирішено роботодавцем нашого героя з самого початку його виникнення. Без жодних зусиль і створення «недоторканості» та «недосяжності» тих, хто мав би цей конфлікт вирішити. Професіонали зазвичай так і працюють. А непрофесіонали прикривають свою некомпетентність як раз тими самими «недоторканістю» та «недосяжністю», зірочками на погонах, портретами та стінах і нагородами в рамках. Досвід підтверджує.
Тому ми будемо продовжувати розкривати різні сторони діяльності нашого «героя» з деталями, які вперто не хочуть бачити ні СЗРУ, ні правоохоронні органи, ні інституції, що мають захищати дітей та громадян. Маємо надію, це буде особлива насолода для психіатрів.
Кажуть, що система захищає своїх. Але якщо для системи Гнучий – свій, то що це за система у такому разі? Чи вона вся складається з гнучиїв?
P.S. Для нашого «героя» немає жодних законних «забобон» – наприклад, для нього нормально відслідковувати адвоката своєї жертви та його роботу. А ще, як показують останні події за час підготовки даного матеріалу, одним із прихованих, але паскудних засобів тиску наш «герой», серед іншого, використовує у вигляді вибіркового притягнення близьких потерпілій людей до мобілізації, у тому числі адвоката, що захищає інтереси жертви. Використовує для цього своє службове положення та «кінці», за допомогою яких він сам «відмазався» від фронту.
Так, захищати країну – потрібно. Це не тема для спекуляцій. Саме так – але це мають робити всі. І наш «герой» – в першу чергу. Але ж для нього війна страшніша, ніж беззахисна жінка з дитиною. Чи не так, пане Гнучій?".
