В Україні сформувався стійкий дисбаланс між кількістю відкритих кримінальних проваджень і кількістю справ, які завершуються вироками суду: правоохоронна система активно фіксує злочини, але значна частина з них так і не доходить до фіналу. У публічному просторі регулярно з’являються гучні історії — від корупційних скандалів до справ про контрабанду чи наркоторгівлю, де фігурують, зокрема колишній віцепрем’єр‑міністр Олексій Чернишов, Топ-менеджерка «Київстар» Вікторія Кириленко та митний інспектор Василь Мартин. Однак, навіть резонанс не гарантує доведення справи до вироку.
Статистика: цифри, що викликають запитання
За даними правоохоронних органів та Офісу Генерального прокурора, щороку в Україні реєструються сотні тисяч кримінальних правопорушень. Водночас до суду скеровується лише частина з них — за різними оцінками, від 20% до 30%, а ще менша частка завершується обвинувальними вироками.
Показовими є дані по окремих категоріях справ. Наприклад, у справах щодо злочинів проти журналістів у 2024 році було відкрито 85 кримінальних проваджень, але лише шість із них передано до суду. У 2025 році ситуація не покращилась: за перші три місяці відкрито 11 справ, і жодну не скеровано до суду.
Схожа картина й щодо економічних злочинів. За даними аналітики, у справах про шахрайство до суду доходить лише близько 18% проваджень. У корупційних правопорушеннях ситуація також далека від ефективності — лише частина справ узагалі доходить до судового розгляду.
Ситуація у сфері наркозлочинів також показова: лише у 2025 році зафіксовано понад 47 тисяч правопорушень, пов’язаних із наркотиками. Із них приблизно 16,5 тисяч стосуються збуту, а понад 20,6 тисяч — зберігання без мети збуту. Однак значна частина цих справ або «зависає» на стадії досудового розслідування, або розвалюється в судах через слабку доказову базу.
Чому справи «губляться» між слідством і судом
Причини цієї диспропорції носять цілком системний характер.
По-перше, перевантаженість слідчих органів. Один слідчий часто веде десятки, а іноді й сотні проваджень одночасно. У таких умовах якісне розслідування стає радше винятком, ніж правилом.
По-друге, затягування процесів. Підозрювані та їхні захисники активно використовують процесуальні механізми для затягування розгляду справ. У результаті строки давності можуть спливати ще до винесення вироку.
По-третє, корупційні ризики. У резонансних справах нерідко виникають підозри щодо неформального впливу на слідство або суд.
По-четверте, пріоритет «статистики відкриття», а не результату. Для багатьох правоохоронних органів ключовим показником залишається кількість відкритих проваджень, а не доведення справ до вироку.
Три резонансні кейси: симптоми однієї проблеми
1. Справа про хабарництво
У червні 2025 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) повідомили про підозру Олексію Чернишову, колишньому віцепрем’єр‑міністру з питань регіонального розвитку України, у масштабній корупції, пов’язаній із діяльністю державної компанії Енергоатом.
За даними слідства, Чернишов підозрюється у зловживанні службовим становищем та отриманні неправомірної вигоди, пов’язаних із схемою відкатів у оборонно‑енергетичному секторі, яка нібито забезпечувала фінансові вигоди певним приватним структурам.
Слідчі дії тривали кілька місяців: у липні 2025 року Чернишову було повідомлено підозру, після чого він вніс заставу розміром 120 млн гривень і вийшов під заставу, очікуючи подальшого розслідування.
18 листопада 2025 року Чернишова затримали за підозрою у корупції, пов’язаною із діяльністю НАЕК “Енергоатом”. Проте станом на сьогодні немає інформації про вирок чи завершальний судовий розгляд у відкритих джерелах.
Цей кейс — один із найрезонансніших у 2025 році щодо боротьби з корупцією на високому рівні, і він демонструє складність доведення справ про хабарництво до логічного завершення у вигляді судового вироку.
2. Справа про наркоторгівлю: нові обличчя старої проблеми
Особливо показовим є кейс, який демонструє трансформацію наркоринку.
За даними ЗМІ, минулого року у Києві під час обшуку у помешканні топ-менеджерки мобільного оператора «Київстар» Вікторії Кириленко правоохоронці вилучили наркотичні речовини. Слідчі дії проводили співробітники Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Обшук за місцем проживання Кириленко Вікторії Сергіївни, 11 квітня 1983 року народження, відбувся у серпні 2025 року в межах кримінального провадження за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ст. 307 та ч. 3 ст. 311 Кримінального кодексу України. Йдеться про незаконне виробництво, придбання та зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин із метою збуту, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, із залученням неповнолітнього. Під час обшуку, як стверджують ЗМІ, було вилучено значні обсяги кристалічної речовини, яка за результатами експертизи Київського НДЕКЦ МВС схоже виявилася особливо небезпечною психотропною речовиною PVP, відомою як «сіль».
Вікторія Кириленко
Вікторія Кириленко. Обшук у помешканні
Слідство також встановило, що разом із фігуранткою проживав такий собі Сергій П’ятков — раніше засуджений за ч. 2 ст. 305 та ч. 2 ст. 309 КК України (контрабанду та зберігання наркотиків). Його зв’язок із Кириленко, як пише вищезгадане видання, може свідчити про її ймовірне залучення до організованої злочинної діяльності. Окремо розглядається версія використання образу матері з дитиною як прикриття. Документи щодо цієї справи можно знайти за посиланням.
Сергій П’ятков. Фігурант у справі Вікторії Кириленко
Однак на тлі нібито цілком однозначних обставин кримінальну справу, схоже, було закрито дуже швидко, що викликає багато запитань. За інформацією з джерел, обізнаних із ходом розслідування, низка ключових епізодів схоже не отримала належної процесуальної оцінки, а рішення про закриття провадження ймовірно було ухвалене у стислі строки та нібито могло бути прийняте під впливом неформальних факторів та ймовірного впливу керівника окружної прокуратура та посадовців у лавах Національної поліції м.Києва. Офіційного підтвердження цим обставинам наразі немає, однак сукупність ймовірних фактів свідчить про можливі процесуальні невідповідності та ймовірну корупційну складову під час ухвалення рішення про закриття справи.
Коли очевидні справи зникають, суспільство бачить не правосуддя, а «домовленності». Це руйнує довіру, та підриває саму основу держави.
До речі, додаткову увагу викликали дані журналістів про ймовірну наявність у членів родини Кириленко громадянства Російської Федерації, отриманого вже після окупації Криму, а також її поїздки на півострів.
Експерти зазначають: сучасні наркосхеми дедалі частіше залучають «непомітні» соціальні групи — офісних працівників, студентів, матерів-одиначок та людей, чий заможній соціальний статус дозволяє мінімізувати ризики викриття і ускладнює роботу правоохоронців.
Втім, навіть у таких гучних справах ключове питання залишається відкритим: чи дійде вона до вироку, чи поповнить статистику «незавершених» проваджень, бо гроші, статус та вплив роблять неможливі речі можливими.
3. Справа про контрабанду
1 січня 2026 року співробітники Служби безпеки України разом із Державним бюро розслідувань затримали Василя Мартина, головного інспектора внутрішнього контролю Закарпатської митниці, під час отримання частини хабаря в доларах США. Правоохоронці встановили, що посадовець організував схему сприяння незаконному переміщенню через кордон брендованих годинників. Вони проходили митний контроль без декларування й сплати митних платежів.
Документування правопорушення тривало кілька тижнів. Перший епізод отримання хабаря в розмірі $1 100 зафіксували 26 листопада 2025 року. А згодом інспектора затримали під час отримання другої частини — $2 750–2 800. Загальна сума хабаря склала $3 700. Під час затримання вилучено гроші, мобільний телефон інспектора та інші речові докази, що можуть містити контакти й переписку, пов’язані з незаконною схемою.
Операцію проводили в межах кримінального провадження за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням спеціального слідчого експерименту, коли всі дії фігуранта відбувалися під контролем правоохоронців. Інспектор був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.
На момент публікації справа, схоже, ще не передана до суду і не отримала вироку, подальша судова доля провадження невідома. Це ще один приклад, коли факт контрабанди за участю посадовця та фіксації хабаря правоохоронцями часто просто «висне у повітрі» чи «зникає».
Висновок: криза не в кількості, а в результаті
Українська правоохоронна система сьогодні демонструє парадокс: висока активність на старті кримінальних проваджень і вкрай низька ефективність на фініші.
Проблема не в тому, що злочини не фіксуються — навпаки, їх реєструють у великій кількості. Проблема в тому, що держава не доводить справи до кінця. Відсутність вироків формує відчуття безкарності, яке небезпечніше за сам рівень злочинності.
Без системної реформи — від посилення інституційної спроможності слідства до реального очищення судової системи — ситуація не зміниться.
