У цьому огляді ми продовжуємо показувати факти присутності представників «Партії Регіонів» в західних областях України. Цього раз розглянемо Закарпаття, Буковину і Хмельниччину. В перших двох регіонали мали значний вплив.
Закарпатська область відома такими персонажами як Михайло Ланьо, який у 2012 році був обраний депутатом ВРУ від ПР. У липні 2013 року М. Ланьо був одним з підписантів звернення до польського сейму, де порушувалося питання про Волинську трагедію 1943-1944 років. Звернення, яке підписав М. Ланьо до польської сторони, мало на меті виправдати версію польських істориків і політиків і перекласти провину за смерті тодішніх волинських поляків на Україну. Таким чином Україна мала зазнати репутаційних втрат на шляху до європейської асоціації.
Після перестрілки в Мукачевому 11 липня 2015 року, коли М. Ланьо знову вигулькнув у ЗМІ, він публічно заперечував своє перебування у «Партії Регіонів». Для колишніх регіоналів ця риса є дуже притаманною. У 2019 році балотувався в парламент від Опозиційного блоку, але наступного 2020 році став депутатом Мукачівської районної ради від партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко. у 2022 році став головою ради. у 2024 році М. Ланьо був взятий під варту. Цьому передувала корупційна справа, пов’язана з незаконною забудовою землі, на якій розташований стадіон «Авангард». Так, за інформацією НАБУ і САП мер Мукачева Андрій Балога, який також фігурує у справі, мав продати стадіонні землі за завищеною ціною, приблизно у 9 разів. У 1920 році, коли Закарпаття було частиною Чехословаччини стадіон приймав футбольний чемпіонат.
Наступний закарпатський політик дуже нас здивує. «Зайдеш до мене окремо, я тобі поясню. Тихе життя там, в Закарпатті, у вас. Я це знаю». Саме ці слова Віктора Януковича прозвучали на адресу колишнього губернатора області Олександра Ледиди. Він регіонал зі стажем. До своєї партійної кар’єри в 2002 році був керівником регіонального парламентського виборчого штабу «Нашої України». З 2004 року став регіоналом, очоливши обласний осередок ПР, згодом був депутатом ВРУ 4 скликання і депутатом обласної ради, одночасно перебуваючи на посаді губернатора, призначений Віктором Януковичем 18 березня 2010 року. Після перемоги Революції Гідності 22 лютого 2014 року О. Ледида подав у відставку і наступного 2015 року був обраний обласним депутатом від забороненого «Опозиційного блоку». У 2020 році був обраний депутатом обласної ради як обласний очільник партії «За Майбутнє». Але у 2023 році рішенням партійного з’їзду і рішенням політичної ради виключений з лав політичної сили через систематичне порушення статуту партії. Логічне завершення політичної кар’єри багаторічного прислужника Януковича.
Чернівецька область пов’язана з такими регіоналами як Михайло Папієв і Віталій Міхайлішин. Михайло Папієв є чинним нардепом від забороненої ОПЗЖ/ПЗЖМ. Був керівником обласної організації і членом політичної ради з орбіти групи Фірташа-Львочкіна-Бойка. Коли В. Янукович двічі був головою уряду за часів Леоніда Кучми і Віктора Ющенка, обіймав посаду міністра праці та соціальної політики. Після перемоги В. Януковича у 2010 році став губернатором області і радником Президента України, а також очолив список ПР до обласної ради. Тоді регіонали отримали 49 мандатів і першість в області. 19 лютого 2014 року під тиском євромайданівців подав у відставку з посади голови ОДА. Того ж року обрався до парламенту від забороненого «Опозиційного блоку».
Його колега Віталій Міхайлішин прийшов у політику в 2010 році ставши депутатом Чернівецької міської ради від «Партії Регіонів». Тоді вони отримали бронзу з 16 депутатів, а сам депутатський корпус проголосував за призначення В. Міхайлішіна секретарем ради. 31 березня 2011 року В. Михайлішин став в.о міського голови Чернівців. Цьому передував заколот проти багаторічного бургомістра Миколи Федорука, який керував Чернівцями з 1994 року. Тоді протистояння клану Арсенія Яценюка, до якого належав В. Міхайлішин, і проросійського олігарха Дмитра Фірташа було на піку. Ставленики Д. Фірташа утримували владу в місті до 2014 року. Під час Євромайдану у грудні 2013 року В. Михайлішин публічно підтримав Віктора Януковича і відмовився виходити зі складу «Партії Регіонів». Після своєї відставки з посади секретаря ради, тричі безуспішно балотувався в мери в 2014, 2015 і 2020. Виходив до другого туру. Двічі від регіональних сил «Рідне місто» в 2015 і «Команда Міхайлішина» в 2020 році. 30 листопада 2020 року у другому турі В. Михайлішин програв представнику муніципального проекту «Єдина Альтернатива» підприємцю Роману Клічуку. У 2023 році склав депутатський мандат у зв’язку з військовою службою в державній прикордонній службі України. В. Михайлішин тричі намагався потрапити під купол Верховної Ради України по 201 виборчому округу у Чернівцях. В 2012 році регіонал-функціонер вдався до агітації за допомогою адміністративного ресурсу. Він організував для освітян і медиків концерти російських співаків і палких путіністів Володимира Буйнова і Олександра Розенбаума. На них він використав можливість роздати виборцям блокноти зі своїм зображенням. Тоді він посів другу сходинку, програвши згаданому Миколі Федоруку, який обрався від об'єднаної опозиції ВО «Батьківщина». Подібне повторилося в 2014, коли М. Федорук вдруге пройшов до парламенту від Народного Фронту, а В. Михайлішин посів третє місце. В 2019 році В. Михайлішин задонатив на заборонену «Опозиційну платформу- За життя» 1,2 мільйона гривень. Очевидно, ця сума була платою за його третю спробу балотуватися в законодавчу гілку влади. Згідно офіційних результатів В. Міхайлішин вдруге отримав бронзу, отримавши 8711 голосів, обійшовши кандидатку від партії Петра Порошенка «Європейська Солідарність» Наталію Фрунзе, яка отримала 4266 голосів але поступився Миколі Федоруку з 9298 голосами і представниці «Слуг Народу» Олені Лис, яка отримала 24 243 голоси виборців.
Хмельницька область нагадає про себе цивільним чоловіком Інни Богословської Володимиром Мельниченком з Кам’янця-Подільського. Вперше В. Мельниченко став депутатом районної ради в 2002 році, але вже в 2006 став міським обранцем, щоб в 2007 році очолити міську організацію «Партії Регіонів». У 2012 році В. Мельниченко обрався до парламенту по 193 округу, але 13 грудня 2013 року вийшов з фракції ПР, але 26 жовтня 2014 року був вдруге обраний мажоритарником від Блоку Петра Порошенка «Солідарність». У 2019 році програв парламентські вибори як самовисуванець, але через рік балотувався в міські голови як незалежний кандидат. 25 жовтня 2020 року переміг у першому турі муніципального депутата Михайла Посітка, але 15 листопада того ж року Фортуна зрадила Мельниченку і він програв представнику ВО «Свобода» Михайлу Посітку. На цьому політичний шлях В. Мельниченка завершився.
Резюмуючи, слід нагадати українським виборцям, що наші електоральні помилки можуть мати трагічні наслідки. Голосування за відверто проросійські сили неминуче призвело до політичної нестабільності по всій Україні в 2013-2014 роках. Цією нестабільністю скористалася Російська Федерація, яка вже дванадцятий рік веде екзистенційну війну, метою якої є знищення української державності. Йдучи на виборчі дільниці, пам’ятаємо про наші помилки, одночасно зберігаючи критичне мислення і оптимізм.