Вже сьогодні, не чекаючи формально-кількісних результатів ані першого електорального раунду – тобто власне підрахунку бюлетенів, ані другого – формування парламентської більшості та урядової коаліції, можна підбити деякі попередні якісні підсумки парламентських виборів 2006 року.
На жаль, якщо вести мову саме про змістовний „сухий залишок” цьогорічних перегонів, то можна констатувати, що він не може не викликати глибокої тривоги. Адже парламентська кампанія попри надзвичайно небезпечні прецеденти, що півтора роки тому практично поставили під сумнів українську політичну ідентичність, не лише не сприяла врегулюванню найбільш конфліктних суспільних питань та ліквідації завалів, які залишилися у спадок від виборів президента, а навпаки ще більше поглибила суспільні розколи. 3а винятком Народного Блоку Литвина, основою виборчої кампанії якого стала “боротьба за мир”, абсолютна більшість партій і блоків – реальних претендентів на проходження до Верховної Ради, обрали конфліктну стратегію мобілізації електорату.