Дозволю собі декілька зауваг. По-перше, цей «огляд» є досить суб’єктивний. Що ж ви хочете од людини, котра сама пише поезії? По-друге, застерігаю ту безлику людську масу, яка пожирає поезію, яка робить вигляд, що захоплюється нею, – поети не люблять вас, їм на вас плювати. Така природа справжніх поетів (не трибунів і не лекторів-декламаторів).
У Рібемона-Дессеня є вірш, де він порівнює публіку з мадам, чия «горлянка пропахла спермою сутенера». Це все метафори, мої любі читачі. Вони існують повсюди, їх треба лише дібрати й одшліфувати.
Наприклад, скільки поезії можна знайти у заяложеній фразі: «Ці руки нічого не крали». Тобто існують окремо руки – окремо від голови й тулуба, – вони або ж є бездіяльними, або ж, навпаки, вособлюють щось сакральне. Від них або не жди нічого, ані доброго, ані лихого, або ж очікуй дії (бо тут наявне подвійне заперечення).