Вчора вночі ЄС погодив €90 млрд для України на 2026–2027 роки (взагалі, нічні рішення у мене завжди викликають підозру — вже вибачайте за скептицизм). Ці гроші — не грант, а кредит, який Україна має повернути. Так, безвідсотковий. Але все одно — борг.
Фінансування дає змогу:
— оплачувати важливі державні видатки;
— утримувати ЗСУ на належному рівні;
— підтримувати критичну інфраструктуру.
Це важливо, бо з березня нас міг очікувати великий фінансовий розрив. Україна лишається сильно залежною від зовнішніх запозичень.
Ці кошти — лише дві третини від реальних фінансових потреб України на 2026–2027 роки. За різними оцінками, наша потреба в дофінансуванні становить близько €135—137 мільярдів. Решту доведеться шукати — і ще не відомо де.
Російські заморожені активи не зачепили. Частина країн ЄС (традиційні «друзі Москви») заблокувала їх використання. Тому Кремль може поки що видихнути. Знову є час для торгів.
Це рішення демонструє солідарність з Україною, але показує загострення внутрішніх розбіжностей в самому ЄС. Особливо в питанні, хто має платити за війну — агресор чи платники податків.
Але в ситуації безвиході ми не можемо не подякувати і за це.