Влада демонструє, правда в гіршій формі, спадкоємність в політиці. Мені доводилося під час правління Кучми безперервно розказувати, що українська зовнішня політика нагадує флюгер в дуже вітряну погану погоду. По-моєму, на сьогоднішній день спадкоємність повна. Флюгер зашкалює. Але є маленька проблема, коли флюгер не дуже якісно виконаний, і закріплений не на підшипниковій основі, то добрий вітер може його зірвати, а з ним і дах. Річ в тому, що немає такого поняття як українська зовнішня політика, яка побудована на прагматичних інтересах самої України. Її просто не існує. Це колосальна проблема. Я дуже не задоволений тим, як це робилося при Кучмі, а зараз всі ті найгірші ознаки „флюгерства” збереглися.
Під час правління Кучми був теж певний різнобій, який назовні не виносився. Це коли Кучма тягнув в ЄЕП в гірших варіантах, тобто обслуговувалися прагматичні інтереси не України, а Росії. Тоді була позиція Уряду, яку відстоював і Янукович, і Азаров, і всі ми добре пригадуємо, як були погрози, що кабінет міністрів Януковича може піти у відставку через те, що вони саботують прийняття законів по ЄЕП. Вони саботували, вони просто відстоювали певний прагматичний варіант, і під кінець, вже під самі президентські вибори, ті переговори, які вів Азаров, були загалом вигідні для України. По всіх напрямках: і по ЄЕП, і по газотранспортному консорціуму, де замість того, щоб віддавати росіянам все що ми маємо, йшли мова про те, щоб будувати разом, і разом керувати, і разом брати прибутки. У такому напрямку ЄЕП нам потрібний. В такому напрямку можна працювати, якщо відстоювати свої прагматичні ідеї. Але коли один урядовець заявляє, що ЄЕП нам взагалі не треба, інший не знає, що сказати, і робить заяви, які можуть бути вигідні хіба що для виборчої кампанії, а не для держави, а третій, продовжуючи роль Кучми, починає обслуговувати стратегічні і прагматичні інтереси Росії, то мене, кажучи відверто, це лякає. Це той випадок, коли флюгер може потягнути і зірвати дах будинку.