Хочу сказати, що такі вкраплення з військового життя, які бували один день на тиждень на військовій кафедрі, безумовно, не дають повного уявлення про справжню військову справу. А от військові табори запам’яталися на все життя. Там ми отримали серйозний вишкіл. Це була дивізія, якою командував в той час генерал Макашов, який зараз знаходиться в Москві. В цій дивізії був порядок та серйозні вимоги.
Також запам’яталися анекдотичні ситуації. У нас був один майор, який не міг слова сказати без матюка. Він одного разу відчитував днювального, якого піймав за читанням книжки, і сказав... ну, всі слова повторити не можна... Вірніше, можна, але не варто. Коротше кажучи, закінчення його фрази було таке: „Иду и вижу, а он читает Ги б...дь де б...дь Мопассана!”. От так він спотворив двома вставками бідного французького письменника.
Мені також доводилося пристосовуватися до таких речей, як обдиралівка тих, хто отримує посилки з дому. Я отримував посилки регулярно, бо в мене на той час уже була і дружина, і дитина, і батьки ще були живі. Так от старшина, який водив нас на пошту, з посилок забирав все краще. Я тоді пристосувався. Я змайстрував посилку прямо в казармі, поклав туди хліб та яблука. І от коли ми приходили на пошту, то я пред’являв старшині ту посилку, яку з собою приносив, а ту, що прийшла з дому, я не показував. Потім мені старшина і каже: „Ну, Бондаренко, в тебе і родичі! Таке присилають, що і взяти нічого”.
