Я вважаю, що цінова політика щодо житла може формуватися лише на балансі інтересів соціально незахищених людей і тих, хто може будувати житло за власні кошти. Надзвичайно престижне і дороге житло повинно будуватися дорожче, ніж зараз. Цього можна досягти шляхом виділення земельних ділянок. Якщо, наприклад, в Києві на Печерську виділити земельну ділянку під будинок площею в 10 тис. квадратних метрів, то за цю ділянку можна взяти 20 млн. доларів. Той, хто побудує на цій ділянці будинок, заробить 32 млн. доларів при сьогоднішніх цінах. Таким чином, він собі поверне 4 млн. вкладені в будівництво, бо собівартість 1 метра житла в Києві скрізь однакова – 400 доларів. Плюс буде зароблено 8 млн. доларів, а 20 підуть місту, як плата за землю. За 20 млн. доларів можна побудувати п’ять абсолютно безплатних будинків в якості соціального житла. Адже сьогодні в Києві будується 1 млн. 100 тис. кв. м. житла, з яких тільки 60 тис. метрів для тих, хто перебуває в черзі. Тому 130 тисяч київської черги – це мертва зона, яка нікуди не рухається. Житло ще не одержали ті, хто став в чергу ще в 1974 році.
Повинні діяти одночасно 7-10 каналів забезпечення людей житлом. Це і будівництво на комерційній основі, і соціальне житло, і реконструкція старих будинків та гуртожитків, і індивідуальне будівництво, і будівництво великих котеджних поселень. Тобто можна відкрити ці всі канали. Проблема в тому, що корупція в сфері житла є сьогодні найвищою. В Києві, наприклад, земельні ділянки не виділяються на умовах конкурсу або продажу, а виділяються рішенням Київради. А це створює умови нерівності. Одному виділяють землю на Печерську, а другому в Бортничах біля каналізаційної насосної станції.
Здешевлення залежить від прозорого і відкритого продажу земельних ділянок на конкурсній основі, наприклад, як під час продажу „Криворіжсталі”.