Феномен Олександра Омельченка вражає. За нової влади він втрачає прихильників, але ціною неймовірних зусиль, маючи за спиною численні земельні скандали, все-таки нібито зберігає status qvo, досягнуте під час “помаранчевої революції”.
Здається, йому чи не єдиному вдалося поки що зберегти від апетитів нової команди свої старі кадри доющенківських часів на своїх доющенківських місцях. У цьому плані йому наразі щастить навіть ігнорувати безпосередні вказівки Ющенка (щоправда, їх зараз не ігнорує хіба що ледачий). Це стосується звільнення всіх голів райдержадміністрацій і заміни їх “героями помаранчевої революції”, людьми заслуженими, і навіть сумнозвісної новобудови на Грушевського, 9а, яка спотворює Дніпровські пагорби.
Чого вартує тільки словесна дуель Ющенка й Омельченка.
“Цей архітектурний витвір треба зняти з нуля, щоб кияни спокійно жили”, – В. Ющенко.
“Ми сподіваємося, що ми не доживемо до того, щоб у місті Києві зносилися будинки. Ми будемо постійно забудовувати Київ”, – О. Омельченко.
І ось нещодавно Сан Санич захотів іще ближче наблизитися до президентської тіні й вступив до лав Народного союзу “Наша Україна”. Навіть більше – до політради цієї політичної сили. Коли ж Омельченка остаточно “засмоктало”, його колишні прибічники з табору НСНУ поставили під сумнів “помаранчеві” досягнення нинішнього мера. Тепер народні депутати Володимир Бондаренко, Юрій Оробець, Борис Безпалий і Володимир Лебедівський, обрані по мажоритарних округах, вимагають зміни в столиці кадрового складу, нагадуючи Вікторові Андрійовичу, що КМДА сім разів зверталася перед президентськими виборами до суду, добиваючись заборони в місті Києві виступів Ющенка та встановлення трибуни...
Партія “Єдність”, яку до цих пір очолював Омельченко, 20 травня виключає Сан Санича зі своїх лав. Отже, колишні соратники відвернулися від мера, і це означає, що можливі кадрові зміни вже не за горами. Одне слово, “засмоктало”.
Не дивлячись на те, що кеемдамівські клозети під час “помаранчевої революції” перетворилися на по-справжньому громадські, Омельченка ніхто ніколи не розглядав суб’єктом віртуальної провладної коаліції на чолі з Ющенком. Хтось скаже, що в Сан Санича не той рівень... Але для столичного голови це мав бути перший сигнал.
Можна, звичайно, припустити, що такий досвідчений політик, як київський мер досягнув домовленостей із кимсь із нової команди, тому й готовий жертвувати нині кадрами за видачу індульгенції від можливих переслідувань напередодні чергових мерських виборів.
З ким же співпрацюватиме Омельченко? Явно не з Володимиром Бондаренком і колишнім своїм підлеглим Миколою Томенком. Може, з нинішнім лідером фракції “Нашої України” Миколою Мартиненком? А може, Омельченко домовляється вже не за себе, а за депутатське крісло в наступному парламенті для свого сина?
Саме собою зрозуміло зараз, що через свою негнучкість Омельченко втратив можливість для маневру саме тоді, коли починається найактивніший етап підготовки до виборів! Президент, нагадав нещодавно спікер Володимир Литвин, є “арбітром нації”. Не царське це діло очолювати партії та коаліції, щоб іти на вибори до парламенту. Не виключено, що Омельченко ще не раз пожаліє за тим, що покинув партію “Єдність” й уліз до чужого болота, потрапивши у залежність навіть не від Ющенка, а від “спеціалістів по столиці” Бондаренка, Томенка та Мартиненка. А ще є такий вираз, як партійна дисципліна... І для Сан Санича він незабаром може стати дуже актуальним.