Відставка Генерального прокурора є цілком логічною, оскільки потрібно було зменшити тиск на Президента з боку світової спільноти у зв’язку з тривалим рослідуванням справи Гонгадзе. Адже Ющенко взяв жорстке зобов’язання довести до кінця розслідування справи про вбивство журналіста через два місяці після вступу на посаду Президента України. Сьогодні жаданим агнцем виявився Піскун, який, звісно, є за це цілком відповідальним. Є причина більш вагома, яка стала останньою краплиною у ситуації з Піскуном - це порушення кримінальної справи проти Петра Порошенка. Я передбачаю, що ця справа була відкрита без погодження з Президентом. Не випадково, настільки емоційним, і таким, що зовсім не відповідає його посаді, був виступ глави Секретаріату Президента, який сказав, що Піскун порушив так багато кримінальних справ, що його слід зупинити, аби він, не дай Боже, не порушив кримінальну справу проти самого себе.
За нинішніх умов звільнення Піскуна слід розгдлядати як один з антикризових кроків Ющенка, які він здійснює останнім часом, намагаючись змінити логіку своєї позиції.
Президент почав домовлятися з політичними елітами напередодні парламентських виборів, критика яких буде зосереджена навколо особи глави держави, а також проблем щодо фінансування його виборчої кампанії Березовським, а й в тому числі пов’язаних з розслідуванням справи щодо отруєння Віктора Ющенка, яку, до речі, обіцяв швидко завершити Піскун. Отже, потрібно все починати з початку і в Президента є достатньо тривала пауза, щоб витримавши її за Станіславським, зробити в наступному черговий ефектний крок – остаточно відмовитися від послуг усіх тих, хто стояв ближче чи далі від нього на «помаранчевому» Майдані. Взагалі-то цього чекає значна частина суспільства, яке стомилось від того, що більша частина команди Ющенка, приватизувавши його функції, діяла у власних інтересах.
Я переконаний, що на посаду Генерального прокурора має бути призначений не «помаранчевий» побратим Ющенка, а передусім професіонал, технологічна особа, максимально відсторонена від партійних інтересів. Адже будь-яка підозра відносно політичної заангажованості кандидата на посаду Генерального прокурора унеможливить його шанси на проходження у парламенті.
Думаю, на черзі серйозна і не менш емоційна дискусія навколо особи міністра внутрішніх справ Луценка, який за достатньо короткий період часу зміг вдало перетворити професійних «сищиків» в учасників продовження «помаранчеворї революції», розгорнувши тотальні переслідування проти опонентів Ющенка на виборах 2004 року, виходячи за межі правового поля України.
Одночасно великим «головним болем» Президента залишається розбалансована і корумпована судова система. Не треба забувати, що відповідно до нового Закону про вибори народних депутатів України саме Верховному Суду визначено приймати рішення щодо арбітрування спорів, пов’язаних з парламентськими виборами 2006 року. Якщо врахувати його досвід на минулих президентських виборах, то не важко передбачити глибину конфлікту, який може статися в цьому стратегічному напрямі формування політичної влади в Україні після зміни Конституції.